1 грудня — святого мученика Платона, святого мученика Романа. 1 декабря — святого мученика Платона, святого мученика Романа

Святой Роман Кесарийский (конец 3-го века, Кесария Палестинская — † 303 или 304, Антиохия) — христианский святой, память которого отмечается 1 декабря. Погиб во время Диоклетианова преследования.

1 грудня — святого мученика Платона, святого мученика Романа

Святий Платон

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святих мучеників Платона та Романа.

Святий мученик Платон був від країни Галатійської із міста Анкирського, брат святого мученика Антіоха, народжений од християнських батьків і вихований у благочесті. Не дійшовши ще зрілого віку, вже виявився зрілим у чеснотах, мужем був у юначому віці, хоча й молодий літами, а розумом старий. Дерзновенно проповідував Христа, предвічного Бога, посеред безбожних ідолопоклонників і навчав зваблених людей, щоби пізнали істину і від зваби бісівської навернулися до Бога, через що схоплений був од невірних і до ігемона Агрипина на суд приведений.

Був же тоді Агрипин у Дієвому храмі, і там сів судити ісповідника Христового. Зиркнувши на нього, рече: «Цілий світ веселиться з богами своїми, ти ж пощо облудно відвертаєшся від них?» Відповів святий: «Це ви в облуді, покинувши Бога, що створив небо й землю і всі прикраси їхні, а поклоняєтеся каменю й дереву, яке гниє, — ділові рук людських». Агрипин же рече: «Це твоя юність чинить з тебе дерзновенного й безчинного, скажи-но мені ім’я своє, як звешся і з якого ти міста?» Святий же відповів: «Християнин я». Ігемон же мовить: «Ім’я своє скажи, від батьків дане тобі, бо я сам знаю, що християнин ти. Цар же заповів, щоб ніхто не смів називатися з-поміж людей християнином». Святий же каже: «Батьки Платоном мене назвали, а є я рабом Христовим від черева матері своєї і громадянин цього міста. Тепер же заради благочестя стою на неправедному твоєму суді, чекаючи неповинної смерті, її ж я щиро за Господа мого бажаю: чини ж бо, що маєш чинити». Ігемон рече: «Не належить тобі, Платоне, про Розіп’ятого навчати і ім’я Його в умі своєму мати, бо царська держава повеліває тих, що ісповідують Його, віддавати смерті, а хто відкидається, — великими пошановувати дарами. Через це раджу тобі, щоб повинувався закону царському, і дістанеш собі користь ту, що позбудешся смертної пагуби». Відповів святий Платон: «Я повинуюся моєму Цареві, за Нього й воїнствую, смерть же дочасну люб’язно вибираю, щоб бути наслідником вічного Царства». Каже ігемон: «Розміркуй, Платоне, що тобі корисніше: чи живому бути, чи гірко померти?» Відповів Платон: «Промислить Господь за корисне мені». Каже ігемон: «Чи ж не знаєш царських неодмінних уставів, що повелівають християнам, щоб або жертви богам приносили, або щоб погублені були?» Відповів святий: «Знаю устави Бога мого й чиню, що повелівають святі Його й животворні заповіді, а повелівають, що належить бісівські жертви відкинути, а єдиному істинному служити Богові; служу, відтак, Йому єдиному, ваших богів зневаживши, ти ж, за повелінням царським муч мене, як хочеш, бо це не нове для вас — християн мучити, а християнам — заради Христа страждати».

Ігемон же Агрипин, наповнений бувши звіриним норовом, почувши святого, що не покоряється безбожній їхній волі і говорить насупроти, роз’ятрився на нього без міри і повелів відтак голого на землі його розтягти і приставив дванадцятеро воїнів, щоб, переміняючись, били святого. І битий був по всьому тілові без милосердя проздовж довгого часу, аж утрудилися воїни вельми; добрий же страждалець не утрудився, терплячи й ісповідуючи ім’я Господа свого Ісуса Христа. Коли ж перестали воїни бити, ігемон, ніби милосердствуючи над ним, почав лагідно до нього говорити: «Я тобі, Платоне, по-дружньому раджу, щоб відхилився від смерті до життя». Відповів мученик: «Добре мені наказуєш, Агрипине, щоб ухилився від смерті до життя: тікаю ж бо від смерті вічної і шукаю життя безсмертного». Агрипин же говорить із гнівом до святого: «Скажи мені, окаянниче, скільки є смертей?» Відповів святий: «Дві є смерті: одна дочасна, а друга вічна, також і життя є два: одне короткочасне, а друге безконечне . Агрипин-ігемон каже: «Покинь байки свої і поклонися богам, щоб від лютого збавився мучення». Відповів святий: «Ані вогонь, ані рани, ані ярість звірів, ані вуд відняття не відлучать мене від живого Бога; не теперішній вік я возлюбив, але Христа мого, Який за мене помер та воскрес». Тоді повелів ігемон святого Платона відвести в темницю. Коли ж його вели, ішов услід за ним люд, дивлячись на страждання його, як на якесь видовище. Було-бо між людей багато християн. Міцний же і великодушний Христовий мученик Платон наблизився до темниці, звернувся до людей і повелів, щоб замовкли, та й почав говорити велеголосно: «Мужі, що любите істину, знайте, що не з іншої причини пішов я на подвига цього страждання, але заради Бога того, що створив небо, й землю, і все, що в ній є. Вас же, коли є ви Христові, молю, щоб не нітились од того, що сталося. «Багато скорбот у праведних, але їх визволяє Господь із них усіх». Прийдіте всі інші, і прийдемо разом до пристанища спокійного і до каменя, про якого великий апостол говорить: «Той камінь — був Христос». Не знемагаймо в бідах, що їх приймаємо за благочестя, знаючи, що недостойні Страсті теперішнього часу «слави, що має з’явитися в нас». Це сказавши, мученик увійшов до темниці і, схиливши до землі коліна, молився Богові, кажучи: «Господи Ісусе Христе, Творче і Промисленнику за всіх, дай рабам Своїм терпіння та перемогу! Дай і мені, смиренному й негідному рабу Твоєму, до кінця добре перетерпіти за ім’я Твоє святе і пошли ангела Свого, котрий збавить мене від звабного і всезлобного змія Агрипина, аби пізнали всі, що не є то боги, яких робить рука людська, але Ти один є Бог, довготерпеливий, багатомилостивий іпрепрославлений навіки. Амінь».

Минуло сім днів, сів мучитель знову на судищі у храмі Дієвому і повелів поставити перед собою мученика. І спершу всіляке мучениче знаряддя перед ним поклав: конови мідні, чоботи із цвяхами, ложа розпечені, рожна гострі, кігті залізні, колеса та інше численне, сподіваючись ними устрашити безбоязного воїна Христового, і таке почав до нього говорити: «Я, о улюблений Платоне, бачачи твою юність і доброродство батьків твоїх та й жаліючи красу твого тіла, раджу тобі, перш ніж почну тебе знову мучити, щоб покуштував од жертв богів наших і щоб був єдиний із нами, знаючи те добре, що ніхто із тих, котрі противилися мені, не залишився живий, так само й супротивне: ніхто з тих, котрі повинувалися мені, не позбавився від мене обіцяних честі й дарів. Я ж, о красний Платоне, коли захочеш послухати мене, як батька, що добре тобі радить, можу єдину дочку свого брата дати тобі за дружину із численним багатством і назву тебе собі сином». Блаженний же Платон посміявся й рече: «Бідний людиноненависний сине дияволовий і слуго сатанинський, коли б забажав житейськими солодощами пов’язатися й пойняти собі жінку коли б захотів, то чи не взяв би ліпшої від дочки твого брата; воістину я рабинь мав би кращих, аніж вона; тож тепер чи схочу пойняти її, коли залишив світ, з’єднавшись із Христом?» Тоді мучитель наповнився ярості і повелів покласти святого голого на мідяному ложі, а під ложе багато вугілля підкласти й розпалити, поливаючи на вогонь олію, і віск, і смолу, — і так тіло мученикове опаляти, зверху ж бити тонкими палицями, щоб і від биття, і від огненного опалення лютіше йому множилася болість. Так його довго мучили, і сказав Агрипин: «Окаянний, помилуй надалі себе самого, а коли не хочеш богам поклонитися, то скажи тільки такі слова: «Великий є бог Аполлон!» — і тоді мучити тебе перестану й підеш із миром у дім свій». Святий-бо відповів: «Не буде такого, щоб я помилував тіло своє, а приготував душі геєну вогненну». Коли минуло три години в тій муці, знятий був із ложа святий Платон, і віднайшлося тіло його ціле, здорове й ані сліду ран чи опалення вогненного не мало — ніби вийшов він із лазні, ще й велика добропашність од тіла його виходила, що всі, котрі близько були, дивувалися й говорили: «Воістину великий Бог християнський!» Ігемон же каже до святого: «Коли не хочеш принести жертви богам нашим, то тільки Христа свого відкинься, — і відпущу тебе». Святий же відповів: «О безумний та безбожний! Що це воно, коли кажеш, щоб Спасителя мого відрікся? Чи ж хочеш, щоб я був тобі подібний нечестиво, чи ж не досить тобі своєї пагуби, але до неї хочеш привабити інших, котрі до числа воїнів Христових причислені? Відступи від мене, чинителю беззаконня, адже вірю Богові моєму, що не покине мене і не дасть мені впасти у твою погибель». Агрипин же звівся з престолу свого й сам кинувся мучити святого. Розпалив відтак круглі заліза, підклав під рамена його і ребра його опалював, тоді два заліза вельми розпечені поклав на сочки мученикові — і вийшов дим із ніздрів його, бо навіть до нутрощів його сила вогненна сягла: гадали багато хто, що вже помре. Він-бо невдовзі каже до мучителя: «Мале є мучительство твоє, о кровопийче й лютий псе!» Тоді звів очі горі й каже: «Підставив я плечі свої на рани, а щоки свої — на удари, обличчя свого не сховав від плювання». Не залиши мене, Господи, бо скорбота близько, «нехай не кажуть погани: «Де їхній Бог?» Дай мені, Ісусе Христе, рабу своєму, щоб збувся цілком супротивного мучительства, із дерзновенням постану перед Страшним твоїм Судом, закінчивши цього чудовного подвига, Тобі ж бо на кожному місці владицтва Твого належить слава, честь і держава тепер, і завжди, і навіки віків!» Коли ж сказав він: «Амінь!» — струснувся храм, і всі злякалися, одначе жорсткошийні не бажали пізнати сили Божої. Тоді повелів мучитель розкроїти на ньому шкіру його на реміння і здерти її. Святий-бо відірвав одного ременя, що висів із плоті його, і жбурнув у лице Агрипину, кажучи: «Нелюде, і більше всіх звірів лютіший, не бажаєш пізнати Бога, що створив нас за образом своїм, не милуєш плоті такої ж, якою і ти є обкладений, і насолоджуєшся, дивлячись, як вуда мої дробляться! Одначе муч мене лютіше, щоб твоє нелюдство, а моє ж терпіння всім явлено було, я ж бо заради Христа мого все це солодко терплю, щоб благодать Його віднайти в майбутньому віці». Агрипин же рече до нього: «Пощо, безумний бувши, сам свого тіла не помилуєш і не зважаєш, що нутрощі твої крізь ребра вилазять, але ще й не припиняєш богів ганьбити і мене на гнів підіймати?» По тому повелів святого підвісити на дереві й обідране тіло бити доти, доки решта плоті від кісток відпаде, а вся кров виллється, а святе лице його залізними кігтями так здерли, що ані сліду не залишилося образу людського, але самі тільки оголені кістки, одначе, вільного язика маючи, докоряв він мучителю за суворість і проклинав ідолів та ідолопоклонників. Рече ж мучитель: «О Платоне! Коли б ти не був такий жорстокий та непокірний, став би ти, як той премудрий Платон, князь філософів, що написав божественні догми». Святий же відповів: «Хоча й одного є імені із Платоном, але не спільних звичаїв, ім’я ж не може з’єднати тих, кого розділяють звичаї, через це ні я Платону, ані Платон мені не є подібний, окрім самого імені; я ж бо навчаюся і вчу тієї філософії, яка є Христова; він-бо навчитель тієї філософії, котра є буйство у Бога. Писано відтак є: «Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину». Написані ж од Платона догми, що їх звеш божественними, є неправдиві байки, які хитрістю слів розкладають розум незлобивих». Коли перестав говорити Платон, замовк і Агрипин, не знаючи, що більше супроти нього сказати і що з ним чинити, і дивувався великому його терпінню та дерзновенним відповідям. Повелів же відвести його до темниці і не давати нікому від знайомих його приходити до нього, однак, аби не вмер, наказав на всяк день хліба й води йому давати: не знав-бо, окаянний, що «не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із вуст Божих». Мученик же Христовий не приймав од рук нечестивих нічого, а пробув без їжі та пиття вісімнадцять днів, аби сповнилося щодо нього писання: «А праведний житиме вірою своєю», — сподівався-бо на Того, Котрий зберіг Даниїла поміж левів у рові, вірив, що Той і його живитиме в темниці непогибною їжею. Сторожа ж, бачачи, що не приймає хліба ані води, каже йому: «їж, чоловіче, і пий, щоб не помер, бо будемо ми в біді через тебе . Блаженний же відповів: «Не думайте, братіє, що помру, не приймаючи вашої їжі; ви-бо харчуєтеся хлібом, а я живлюся словом Божим, що пробуває вовіки. Вас насичують м’яса, мене ж насичують святі молитви. Вас веселить вино, мене ж звеселяє Христос — лоза істинна».

Після тих днів ігемон Агрипин, бачачи, що не може нічим Платона від Христа відвернути, засудив його на мечне усічення. І виведений був поза місто, випросив собі час на молитву, звів руки свої горі, кажучи: «Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що святим Своїм іменем захистив Ти мене, раба Свого, од зваби ворожої і дав Ти мені благодать, щоб протяг піднятого заради Тебе подвига добре здійснив. І тепер молю тебе: прийми в мирі душу мою, бо благословенний Ти навіки. Амінь». Тоді, схиливши святу свою голову, сказав до того, що мав усікати його, воїна: «Чини, друже, що тобі повелено!» І тоді усічений був. Так святий мученик Платон чинив подвига і помер за Христа, тож нехай живе й царює з Ним навіки.

 

мученик РоманСвятий мученик Роман був із Святої Землі, диякон церкви Кесарійської, у час же гоніння нечестивих на християн пробував ув Антіохії, проповідуючи слово й утверджуючи вірних, щоб були непохитні в Христовому сповіданні. Коли ж нечестивий єпарх Асклипіяд хотів до основи зруйнувати християнську Церкву, підняв Роман вірних людей супротивитися єпархові і не дати йому руйнувати храма, кажучи до одновірців: «Бран тепер нам має бути за олтарі Божі. Асклипіяд-бо ворог є вітчизні, бажає Бога в нас відняти. Добре, отож, учинимо, коли, захищаючи олтарі Божі, впадемо побиті на порозі святого храму, бо хоча б на який бік не випала війна, ми, християни, переможцями явимося, коли не дамо розорити дому Божого, та у воюючій Церкві торжествувати будемо. Коли ж упадемо при своєму олтарі побиті, то в торжествуючій Церкві, котра є на небесах, переможну пісню заспіваємо». Так кажучи, збудив усіх стати до крові при святому храмі і не попустив єпархові ввійти до храму й розорити його.

Трапився на той час якийсь ідольський празник, і зійшлося багато невірного люду в ідольське капище із жінками та дітьми. Святий-бо Роман, розпалившись божественною ревністю, замішався поміж той нечестивий люд і велеголосно почав викривати їхній блуд. А ще й самого Асклипіяда, єпарха, який заходив до ідольського храму, притримав, кажучи: «Звабився ти, єпарше, йдучи до ідолів, не є бо ідоли богами, але один є Бог істинний Ісус Христос». І тоді повелів єпарх схопити його і вельми бити в уста. Відтак сів на судищі, дуже принуджуючи його відректися від Христа. Бачачи, що не покоряється тому злу, повелів мучити його: підвішений-бо був і всіляким знаряддям битий і кігтями залізними шарпаний. Він-бо, в тих муках висячи й доблесно терплячи, сповідував єдиного Бога, всіх Сотворителя, докоряючи єпархові за безум’я, бо не хоче пізнати істини. Так святий страждав і мужньо у муках віщав, а численний люд невірних та вірних там стояв, дивлячись на подвига Христового страждальця.

Стояло там неподалік одне християнське хлопча, на ймення Варул, на нього-бо зирнув мученик і сказав мучителю: «Це хлоп’я мале розумніше є за тебе, старого, хоча й малолітнє, одначе знає істинного Бога, ти ж бо, маючи повні літа, не пізнав його». Єпарх же покликав до себе хлопчика і запитав його: «Якого Бога пошановуєш?» Хлопчик відповів: «Христа пошановую». Знову запитав єпарх: «Що є ліпше: чи єдиного Бога пошановувати, чи багатьох?» Відповіло хлопча: «Ліпше пошановувати єдиного Бога Ісуса Христа». Знову єпарх рече: «Чим ліпший є Ісус Христос над усіх богів?» Малий відповів: «Тим ліпший Христос, що істинним є Богом, і Він створив усіх нас, ваші ж боги біси є і не створили нічого». І на інше численне той малий переконливо говорив, нібито був премудрим богословом, — Дух-бо Святий, у ньому діючи, чинив із вуст його хвалу, щоб був посоромлений нечестивий єпарх та всі ідолопоклонники. Здивувався мучитель і всі, що з ним були, розумному хлопцю та премудрим словам його і, наповнившись великого сорому, що не може його слів пересилити, повелів відтак того малого бити без милості різками. Били довго, і почав знемагати й пити попросив. Мати ж його, яка там стояла поміж людей і дивилася з радістю на страждання сина свого, бачачи його, що знемагає і пити просить, підняла голоса свого із гнівом, сварячись на нього й велячи, щоб терпів мужньо до кінця. Повелів відтак мучитель мечем посікти малого. Взяла його мати на руки свої і понесла на місце усічення, обіймаючи його й цілуючи, утішаючи його й укріплюючи, щоб не боявся, бачачи меча над головою своєю. Сказала: «Не бійся, солодке моє дитя, не страшись смерті, бо не вмреш, а живий будеш навіки. Не жахайся, квіте мій, бо по тому перенесений будеш у райські сади. Не бійся меча, бо, посічений бувши, підеш відтак до Христа і уздриш славу Його, Він-бо тебе прийме й обійме люб’язно, і житимеш із Ним у невимовній радості, співаючи із Його святими ангелами». Так благочестива мати ота свою дитину втішала і донесла її на місце усічення, а коли усікли малого, зібрала мати кров його до чистої посудини і прийняла тіло його, омиваючи його радісними слізьми. І солодко цілувала, веселячись, що дитина її кров, од неї прийняту, за Христа пролила, і поховала чесно синове тіло.

Після усічення тієї дитини святий Роман був засуджений на спалення. Зв’язали його й довкола багатьма дровама обклали, і коли слуги не швидко підкладали вогонь і не підпалювали дров, чекаючи останнього від судді наказу, тоді святий ізсередини дров велеголосно заволав до тих, що мучили: «Де це вогонь? Пощо не запалюєте? Дайте мені вогню, полум’ям мене довкола обійміте!» Коли ж запалили вогонь і дрова вельми запалали звідусюди, раптово дощ великий пролився і вогонь загасив, а святий Роман залишився живий і нітрохи від вогню не був пошкоджений. По тому через дерзновенне його промовляння, бо глузував із нечестивих, і докоряв у безум’ї їхньому, і богів їхніх проклинав, а прославляв Христа, єдиного Бога, повелів мучитель відрізати йому язика. Він-бо сам послужливо слугам, котрі мучили його, язика свого із вуст висунув на відрізання. Коли ж відрізали богомовного язика, не замовк Христовий ісповідник, але понад єство і без язика говорив ясно, як і раніше, прославляючи єдиного Бога. Тоді в темницю вкинули його, і пробув у ній довгий час, маючи ноги в колоди забиті. Сповіщено про нього цареві Максиміяну, що після відрізання язика говорить добре. Цар же повелів задушити його, і зайшли воїни до темниці, наклали шнура на шию його і зачавили його. Так святий мученик Роман закінчив подвига страждання свого за Христа, в Його ж Царстві тепер прославляється, хвалячи Святу Тройцю навіки віків.

 

1 декабря — святого мученика Платона, святого мученика Романа

Святой Роман Кесарийский

Святой Роман был диаконом в городе Кесарии Палестинской в ​​конце III в. Когда во время правления императора Диоклетиана началось преследование христиан, Роман проживал в городе Антиохии и поощрял верующих не отступать от святой веры.
Увидев однажды, что некоторые заключенные христиане готовы поклониться идолам, чтобы освободиться от жестоких пыток, он громко начал призывать их к выносливости и верности Христу до конца. За это язычники осудили Романа на сожжение живьем, но сильный ливень погасила огонь. Тогда язычники вырвали ему язык, но он дальше без языка продолжал внятно говорить, призывая всех христиан к стойкости и мужеству. Роман погиб мученической смертью от ужасных мучений 303 (304) году.

 

Святой мученик Платон

 

Святой мученик Платон

Святой мученик Платон был от страны Галатийской из города Анкирского, брат святого мученика Антиоха, рожденный от христианских родителей и воспитан в благочестии. Не дойдя еще зрелого возраста, уже оказался зрелым в добродетелях, мужем был в юношески возрасте, хотя и молодой годам, а умом старик. Дерзновенно проповедовал Христа, предвечного Бога, среди безбожных идолопоклонников и учил соблазненных людей, чтобы узнали истину и от обольщения бесовской обратились к Богу, из-за чего схвачен был от неверных и к игемона Агриппина на суд приведен.

Был тогда Агриппина в действенную храме, и там сел судить исповедника Христова. Взглянув на него, сказал: «Целый мир веселится с богов своих ты зачем лицемерно отворачиваешься от них?» Святой отвечал: «Это вы в лжи, покинув Бога, сотворившего небо и землю и все украшения их, а поклоняетесь камня и дереву, которое гниет, — деловые рук человеческих». Агриппина сказал: «Это твоя юность поступает с тебя дерзновенного и безучастно, скажи мне имя свое, как зовешься и из какого ты города?» Святой ответил: «Христианин я». Правитель говорит: «Имя свое скажи, от родителей это тебе, я сам знаю, что христианин ты. Царь повелел, чтобы никто не смел называться среди людей христианином». Святой же сказал: «Родители Платоном меня назвали, а есть я рабом Христовым от чрева матери своей и гражданин этого города. Теперь же ради благочестия стою на неправедном твоем суде, ожидая неповинного смерти, ее я искренне Господом моего желаю: чины ведь , что имеешь делать «. Правитель сказал: «Не положено тебе, Платон, о Распятого обучать и имя Его в уме своем мать, потому царское государство повелевает тех, что исповедуют Его отдавать смерти, а кто исключено, — большими почитать дарами. Поэтому советую тебе, чтобы повинувався закона царском, и получишь себе пользу той, что избавишься смертной пагуби «. Ответил святой Платон: «Я повинуюсь моему Царю, за Него и воинствую, смерть же временное любезно выбираю, чтобы быть наследником вечного Царства». Говорит правитель: «поразмыслите, Платон, что тебе полезнее ли живом быть, или горько умереть?» Ответил Платон: «Промышленные Господь полезным мне». Говорит правитель: «Разве не знаешь царских непременных уставов что повелевают христианам, чтобы или жертвы богам приносили, или чтобы погублены были?» Святой отвечал: «Знаю уставы Бога моего и делаю то, что повелевают святые Его и животворные заповеди, а повелевают, принадлежащей бесовские жертвы отбросить, а единому истинному служить Богу, служу, поэтому, Ему одному, ваших богов поправ, ты, по повелению царским мучай меня, как хочешь, потому что это не новое для вас — христиан мучить, а христианам — ради Христа страдать «.

Правитель Агриппина, наполненный будучи звериным нравом, услышав святого, не покоряется безбожной их воли и говорит напротив, разъярился на него без меры и повелел затем голого на земле его растянуть и приставил двенадцать воинов, чтобы, сменяясь, били святого. И бит был по всему телу без милосердия проздовж долгого времени, вплоть утрудилися воины весьма; добрый же страдалец НЕ утрудився, терпя и исповидуючы имя Господа своего Иисуса Христа. Когда же перестали воины бить, правитель, будто милосердствуючы над ним, начал ласково к нему говорить: «Я тебе, Платон, по-дружески советую, чтобы отклонился от смерти к жизни». Ответил мученик: «Хорошо мне велишь, Агриппина, чтобы уклонился от смерти к жизни: бегу ведь от смерти вечной и ищу жизни бессмертного». Агриппина же говорит с гневом к святому: «Скажи мне, окаянниче, сколько смертей?» Святой отвечал: «Две является смерти: одна досрочная, а вторая вечная, также и жизнь два: одно кратковременное, а второе бесконечное. Агриппина-правитель говорит:» Оставь басни свои и поклонись богам, чтобы с февраля убавился мучения «. Ответил святой : «Ни огонь, ни раны, ни ярость зверей, ни вуд отнятия НЕ отлучат меня от живого Бога не настоящий возраст я возлюбил, но Христа моего, который меня умер и воскрес «. Тогда повелел правитель святого Платона отвести в темницу. Когда же его вели, следовал за ним народ, несмотря на страдания его, как на какое-то зрелище. было- ибо среди людей много христиан. Крепкий же и великодушный Христов мученик Платон приблизился к темнице, обратился к людям и повелел, чтобы замолчали, начал говорить велеголосно: «Мужи, что любите истину, зная, что не по другой причине пошел на подвиг этого страдания, но ради Бога того, что создал небо и землю, и все, что в ней есть. Вас же, когда есть вы Христовы, молю, чтобы не нитились от того, что произошло. «Много скорбей у праведных, но их избавит его Господь из них всех». Приидите все остальные, и придем вместе к пристанища спокойного и камню, о котором великий апостол говорит: «Тот камень — был Христос». Не унывай в бедах, которые принимаем за благочестие, зная, что недостойны Страсти настоящего времени «славою, которая откроется в нас». Сказав, мученик вошел в темницу и, склонив к земле колена, молился Богу, говоря: «Господи Иисусе Христе, Творческое и Промисленнику всех, дай рабам Своим терпения и победу дай и мне, смиренному и недостойному рабу Твоему, до конца хорошо перетерпеть за имя Твое святое и пошли Ангела Своего, который избавит меня от соблазнительного и всезлобного змея Агриппина, чтобы узнали все, что не является то боги, которых делает рука человеческая, но Ты один Бог, долготерпелив многомилостив ипрепрославлений навеки. Аминь «.

Прошло семь дней, сел мучитель снова на судилище в храме действенным и повелел поставить перед собой мученика. И сначала всяческое мучениче орудия перед ним положил: Конов медные сапоги с гвоздями, ложа раскаленные, вертела острые, когти железные, колеса и прочее многочисленные, надеясь ими устрашить безбоязненного воина Христова, и такое начал к нему говорить: «Я, в любимый Платон , видя твою юность и доброродство родителей твоих и жалея красоту твоего тела, советую тебе, прежде чем начну тебя снова мучить, чтобы отведал от жертв богов наших и чтобы был единый с нами, зная то хорошо, что никто из тех, которые противились мне , не осталось в живых, так же и противоположное: никто из тех, кто повинувалися мне, не лишился от меня обещанных чести и даров. Я же, в красный Платон, когда захочешь послушать меня, как отца, хорошо тебе советует, могу единственную дочь своего брата дать тебе в жены с многочисленным богатством и название к тебе сыном «. Блаженный же Платон посмеялся и сказал: «Бедный людиноненависний сине дияволовий и раб сатанинский, если бы захотел житейскими сладостями повьязатися и понятых себе женщину если бы захотел, то не взял бы лучшей от дочери твоего брата; поистине я рабынь должен лучших, чем она; и теперь или захочу понятых ее, когда оставил мир, соединившись со Христом? » Тогда мучитель наполнился ярости и повелел положить святого голого на медном ложе, а под ложе много угля подложить и разжечь, поливая на огонь масло, и воск, и смолу, — и так тело мучеников опаляты, сверху же бить тонкими палками, чтобы и от биения и от огненного отопления яростнее ему множилось болисть. Так его долго мучили, и сказал Агриппина: «Окаянный, помилуй дальнейшем себя самого, а если не хочешь богам поклониться, скажи только такие слова:» Большой бог Аполлон! »- И тогда мучить тебя перестану и пойдешь с миром в дом свой «. Святой-то ответил: «Не будет такого, чтобы я помиловал тело свое, а приготовил души геенну огненную». Когда прошло 3:00 в той муке, снятый был с постели святой Платон, и нашлось тело его целое, здоровое и следа ран или отопления огненного ни мало — будто он вышел из бани, еще большая добропашнисть от тела его выходила, что все, которые близко были, удивлялись и говорили: «Поистине велик Бог христианский!» Правитель говорит святому: «Если не хочешь принести жертвы богам нашим, то только Христу своего отвергнись — и отпущу тебя». Святой ответил: «О безумный и безбожный! Что это оно, когда говоришь, чтобы Спасителя моего отрекся ли хочешь, чтобы я тебе подобный нечестиво, или же недостаточно тебе своей пагуби, но к ней хочешь привлечь других, которые в числа воинов Христовых причислены? Отступления от меня, чинителю беззакония, ведь верю Богу моему, не покинет меня и не даст мне упасть в твою погибель «. Агриппина же встал с престола своего и бросился мучить святого. Разжег затем круглые железа, подложил под руки его и ребра его отапливал, тогда два железа весьма раскаленные положил на сочки мученика — и вышел дым из ноздрей его, потому что даже в внутренностей его сила огненная достигла: думали многие, уже умрет. Он-то вскоре говорит мучителя: «Малое является мучительством твои, кровопийче и феврале пес!» Тогда поднял глаза горе и говорит: «Подставил я плечи свои на раны, а щеки свои — на удары, лица Моего не закрывал от плюет». Не остави меня, Господи, ибо скорбь близка, «да не говорят язычники:» Где Бог их? «Дай мне, Иисусе Христе, рабу своему, чтобы сбылся вполне противного мучительства, с дерзновением предстану перед Страшным твоим Судом, закончив этого прелестная подвига, Тебе ведь на каждом месте владычества Твоего принадлежит слава, честь и держава ныне и присно и во веки веков! » Когда же сказал: «Аминь!» — Встряхнулся храм, и все испугались, однако жорсткошийни не желали узнать силы Божьей. Тогда повелел мучитель раскроить на нем кожу его на ремни и содрать ее. Святой-то оторвал одного ремня, висевший из плоти его, и швырнул в лицо Агриппину, говоря: «нелюдей, и больше всех зверей яростнее, не желаешь познать Бога, создавшего нас по образу своему, не милует плоти такой же, какой и ты обложен, и наслаждаешься, глядя, как вуда мои дробятся! Однако мучай меня яростнее, чтобы твое не человечества, а мое же терпение всем явлено было, я ведь ради Христа моего все это сладко терплю, чтобы благодать Его найти в будущем веке » . Агриппина же сказал ему: «Зачем, безумный был, сам своего тела не буду и не смотришь, что внутренности твои сквозь ребра вылезают, но еще и не перестаешь богов позорить и меня на гнев поднимать?» Затем повелел святого подвесить на дереве и ободрано тело бить до тех пор, пока остальные плоти от костей отпадет, а вся кровь выльется, а святое лицо его железными когтями так содрали, что ни следа не осталось образа человеческого, но одни обнаженные кости, однако, свободного языка имея, упрекал он мучителю за строгость и проклинал идолов и идолопоклонников. Он же мучитель: «О Платон! Если бы ты не был так жесток и непокорный, стал бы ты, как тот премудрый Платон, князь философов, написал божественные догмы». Святой ответил: «Хотя и одного есть имени с Платоном, но не совместных обычаев, имя же не может соединить тех, кого разделяют обычаи, поэтому ни я Платону, ни Платон мне подобный, кроме самого имени; я ведь учусь и учу той философии, которая является Христова, он-то учитель той философии, которая является буйство у Бога. написано поэтому являются: «погублю мудрость мудрецов, и разум разумных отвергну». Написанные же от Платона догмы, которые называешь божественными, является ложные басни, которые хитростью слов раскладывают ум незлобивых «. Когда перестал говорить Платон, замолчал и Агриппина, не зная, что больше против него сказать и что с ним делать, и удивлялся большому его терпению и дерзновенным ответам. Повелел же отвести его в темницу и не давать никому от знакомых его приходить к нему, однако, чтобы не умер, приказал на всякий день хлеба и воды ему давать: не знал-то, несчастный, что «не хлебом одним будет жить человек, но каждым словом, исходящим из уст Божиих «. Мученик же Христов не принимал от рук нечестивых ничего, а пробыл без пищи и питья восемнадцать дней, чтобы исполнилось к нему письма: «Праведный своею верою жив будет», — надеялся ибо на тот, Который сохранил Даниила среди львов во рву, верил, что Тот и его питать в темнице непогибною едой. Сторожа же, видя, что не принимает хлеба ни воды, говорит ему: «ешь, мужское и пей, чтобы не умер, потому что будем мы в беде из-за тебя. Блаженный ответил:» Не думайте, братие, что я умру, не принимая вашей пищи; вы-то питаетесь хлебом, а я питаюсь словом Божьим, живущего во веки. Вас насыщают мяса, меня же насыщают святые молитвы. Вас радует вино, меня же веселит Христос — лоза истинная «.

После тех дней правитель Агриппина, видя, что не может ничем Платона от Христа отвлечь, осудил его на мечного усечение. И выведен был вне города выпросил себе время на молитву, воздел руки свои горе, говоря: «Благодарю Тебя, Господи Иисусе Христе, святым Своим именем защитил меня, раба Твоего, от обольщения вражеской Ты дал мне благодать, чтобы сквозняк поднятого ради Тебя подвига хорошо осуществил. И теперь молю тебя: прими в мире душу мою, ибо благословен Ты вовеки. Аминь «. Тогда, склонив святую голову, сказал имеющему усекать его, воина: «Чины, друг, что тебе приказано!» И тогда усеченный был. Так святой мученик Платон оказывал подвига и умер за Христа, и пусть живет и царствует с Ним навеки.

 

Святой мученик  Роман

 

Святий мученик Роман был из Палестины, диакон церкви Кесарийской, во время же гонения нечестивых христиан пробовал заключенных Антиохии, проповедуя слово и

Святой мученик Роман

утверждая верующих, чтобы были непреклонны в Христовом исповедании. Когда же нечестивый епарх Асклипияд хотел к основанию разрушить христианскую Церковь, поднял Роман верных людей противиться епарху и не дать ему разрушать храм, говоря единоверцев: «Бран теперь нам предстоит за алтаре Бога. Асклипияд-враг является отечестве, желает Бога в нас отнять. Хорошо, поэтому, учиним, когда, защищая алтаре Бога, упадем избиты на пороге святого храма, потому что хотя бы на какую сторону не выпала война, мы, христиане, победителями явимося, когда не дадим разорить дома Божия, и в воюющей Церкви торжествовать будем. Когда же упадем в своем алтаре избиты, то в торжествующей Церкви, которая есть на небесах, победную песню споем «. Так говоря, возбудил всех стать в кровь при святом храме и не дал епарху войти в храм и разорить его.

Случился в то время какой-то идольский праздник, и сошлось много неверного народа в идольское капище с женщинами и детьми. Святой-то Роман, разгоревшись божественной ревностью, замешался между тот нечестивый народ и велеголосно начал разоблачать их блуд. А еще и самого Асклипияда, епарх, который заходил в идольский храма, придержал, говоря: «обольстился ты, епарше, идя к идолам не является потому идолы богов, но один Бог истинный Иисус Христос». И тогда повелел епарх схватить его и весьма бить в уста. Поэтому сел на судилище, очень принуджуючы его отречься от Христа. Видя, не покоряется тому злу, повелел мучить его: подвешенный-то был и различным орудием бит и когтями железными Шарпан. Он-то, в тех муках вися и доблестно терпя, исповедовал единого Бога, всех Создателя, упрекая епарху за безумия, не желая познать истины. Так святой страдал и мужественно в муках вещал, а численный народ неверных и верных там стоял, глядя на подвига Христова страдальца.

Стоял там неподалеку друг христианское мальчуган по имени Варул, на него-то посмотрел мученик сказал мучителю: «Это мальчик малое разумнее есть тебя, старого, хотя и малолетнее, однако знает истинного Бога, потому что ты, имея полные лета , не распознал «. Администратор же позвал к себе мальчика и спросил его: «Какого Бога почитают?» Мальчик ответил: «Христа почитают». Опять спросил епарх: «Что есть лучше: или единого Бога почитать, многих?» Ответило мальчуган: «Лучше почитать единого Бога Иисуса Христа». Опять епарх сказал: «Чем лучший Иисус Христос более всех богов?» Малый ответил: «Тем лучший Христос, истинно Богом, и Он создал всех нас, ваши боги бесы есть и не создали ничего». И на другое многочисленное то малый убедительно говорил, якобы был мудрым богословом, — Дух свято, в нем действуя, оказывал из уст хвалу, чтобы устыдить нечестивый епарх и все идолопоклонники. Удивился мучитель и все, что с ним были, разумном парню и мудрым словам его и, исполнившись большого стыда, что не может его словам пересилить, повелел следовательно того малого бить без милости розгами. Били долго, и начал изнемогать и пить попросил. Мать его, которая там стояла среди людей и смотрела с радостью на страдания сына своего, видя его, что изнемогает и пить просит, подняла голоса своего с гневом, ссорясь на него и повелевая, чтобы терпел мужественно до конца. Повелел затем мучитель мечом порубить малого. Мать его взяла на руки свои и понесла на место усечения, обнимая его и целуя, утешая его и укрепляя, чтобы не боялся, видя меч над головой своей. Сказала: «Не бойся, сладкое мое дитя, не страшись смерти, ибо не умрешь, а живой будешь навсегда. НЕ страшись, цветы мой, потому что спустя перенесен будешь в райские сады. Не бойся меча, потому что, нарубленный был, пойдешь затем в Христа и увидишь славу Его, Он-то тебя примет и займет любезно, и жить с Ним в неописуемой радости, распевая с Его святыми ангелами ». Так благочестивая мать та своего ребенка утешала известить ее на место усечения, а когда усекли малого, собрала иметь кровь к чистой сосуды и приняла тело его, омывая его радостными слезами. И сладко целовала, веселясь, что ребенок ее кровь, от нее принятую, за Христа пролила, и похоронила честно сыны тело.

После усечение той ребенка святой Роман был осужден на сожжение. Связали его и вокруг многими дровама обложили, и когда слуги не быстро подкладывали огонь и не поджигали дров, ожидая последнего от судьи приказа, тогда святой изнутри дров велеголосно завопил тем, что мучили: «Где огонь? Зачем не зажигает? Дайте мне огня, пламенем меня вокруг обиймите! » Когда же зажгли огонь и дрова весьма загорелись отовсюду, внезапно дождь большой пролился и огонь потушил, а святой Роман остался жив и ничуть от огня не был поврежден. Потом через дерзновением его произнесения, так смеялся над нечестивых, и упрекал в безумия их и богов их проклинал, а прославлял Христа, единого истинного Бога, повелел мучитель отрезать ему язык. Он-то сам услужливо слугам, которые мучили его, языка своего из уст выдвинул на отрезка. Когда же отрезали богомовного языка, а не замолчал Христов исповедник, но более сущность и без языка говорил ясно, как и раньше, прославляя единого Бога. Тогда в темницу бросили его, и пробыл в ней долгое время, имея ноги в колоды забиты. Извещены о нем царю Максимиан, что после отрезания языка говорит хорошо. Царь повелел задушить его, и зашли воины в темницу, наложили шнура на шею его и зачавилы его. Так святой мученик Роман окончил подвиг страдания своего за Христа, в Его же Царстве теперь прославляется, хваля Святую Троицу во веки веков.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *