Противодействие коррупции. Протидія корупції.

Хрест Ісуса будує нову Україну. Майдан робить свою справу. Фіксація фактів протидії корупції.Хрести вбитих активістів Майдану та військових — патріотів ,пропавших безвісті, полонених та ранених військових падають на родини внутрішніх і зовнішніх ворогів України. Родини ворогів переслідує горе і смерть незалежно від місця  і країни проживання. Криші більше немає. Є Хрест Ісуса перед яким треба впасти на коліна, щонеділі йти до сповіді і віддати належне всім скривдженим .

Перед Хрестом Ісуса треба впасти на коліна і багатьом священникам та іншим працівникам релігійних згромаджень. Починається люстрація церкви! З яких доходів за короткий час священник будує собі елітний будинок? З яких офіційних доходів священник їздить на дорогій машині і висилає на дорогі вояжі за кордон свою дружину чи навчання за кордон дітей? Хто працює з бідними покинутими всіма людьми. Де масово збудовані катехитичні центри і осередки для повторної євангелізації охрещених вже людей? Тільки після поборення корупції в церкві можна побороти корупцію в державі. Все починається з будинку де мешкає Господь! 

Хрести вбитих активістів Майдану та військових — патріотів ,пропавших безвістіполонених та ранених військових падають і на родини зрадників священників і ці родини також переслідує горе і смерть!

7 важливих тез Любомира Гузара про те, що буде з Україною

Часто чуємо клич «Ідемо вперед у краще майбутнє». Та чи справді рухаємося вперед? Старожили, які пам’ятають минулі часи, кажуть, що, властиво, мало що змінюється.Справді? Може, так. Але чому? Бо хочемо рухатися вперед, але йдемо задивлені в минуле.

У народі такий спосіб переміщення описують словами: ходити вперед назадгузь. Згадую ці мовні звороти, бо вони тепер актуальні, хоча, можливо підсвідомо, замовчувані. Уже багато років у нашій державі ведуться розмови про реформи: які потрібно, скільки їх треба, хто їх від нас вимагає і т. п.

Якщо прислухатися до цих розмов, то створюється враження, що те, чого ми хочемо і що вважаємо за потрібне, — це тільки виправити помилки минулих літ. А вже тоді дорога в краще майбутнє нам широко і рівненько простелиться.

Проілюструю це одним болісним, але загальновідомим прикладом. Ідеться про потребу реформ та заходи її здійснення для подолання корупції.

Незалежна Українська Держава успадкувала солідну традицію хабарництва.

Цієї п’явки, яка ссе кров із живого тіла нашої держави та нашого суспільства, треба за всяку ціну позбутися. Цього прагнемо ми, цього вимагають від нас ті, що хочуть бачити наше державне тіло здоровим.

Тож вживаємо різні заходи, проголошуємо різні закони, творимо різні комісії, але аж ніхто не є переконаний, що та п’явка гине. Хочемо запобігти корупції, хочемо зробити її небезпечною для тих, хто її практикує. Одне слово, хочемо вилікувати застарілу недугу.

Корупція – це форма крадіжки, коли злодій присвоює собі добро, на яке не має права, проти волі легітимного власника.

Спосіб боротьби з корупцією, як вже сказано, – налякати злодія. Сотнями, тисячами років людський рід старається налякати злодія – на жаль, безуспішно.

Зі сказаного можна зробити хибний висновок, що мусимо – хочемо ми того чи ні – призвичаїтися до життя з корупцією.

Не маю на меті переконувати людей, що зла не можна позбутися: де ж тоді омріяна щаслива Україна?! Прагнемо справді йти вперед. Нам треба йти вперед.

Але як? Саме на це хочу звернути вашу увагу.

Інституції, яким доручено завдання позбутися корупції, замість того щоб будувати ще більше в’язниць, повинні за порядком стукати до дверей кожного дому і до серця кожного громадянина, переконуючи їх, як гарно і корисно бути чесним.

Правда, злодій може за дуже короткий час накопичити багато-багато грошей своїм лиходійством. Чесний чоловік також може доробитися достатків своєю пильною працею. І ми можемо жити в країні чесних людей, якщо вирішимо їх належно послідовно виховувати, іти новим шляхом, жити за новими правилами.

Хто приступає до роботи, хто бере на себе якусь відповідальність на будь-якому рівні,  повинен бути готовим стати на такий шлях, жити за такими правилами. Хто в минулому блукав, ходив манівцями,  мусить себе та інших переконати, що дійсно хоче і може йти вперед, а якщо не хоче чи не може, то хай вступиться або його треба позбутися.

Наприкінці свого життя слуга Божий митрополит Андрей Шептицький підготував послання, яке було видано під назвою «Як будувати рідну хату».

Коли митрополит Андрей писав той документ, ішла Друга світова війна. У такому контексті ця,  здавалося б така буденна, назва набирає особливого значення. Митрополит не каже, як відбудувати, як відремонтувати, перебудувати якийсь занедбаний будинок, а радить, як «будувати» нову хату.

Ми широко розвинули цей примір, бо він типовий і надзвичайно актуальний. Немає сумніву, що треба позбуватися минулих помилок, але було б ще більшою хибою відрікатися від всього минулого, бо в минулому є далеко більше добра, ніж нам здається на перший погляд.

Треба тільки вміти уважно розрізнити, що добре, а що погане в минулому, що з минулого плекати і розвивати, а чого позбуватися і від чого тікати.

Наведу ще один приклад.

Історія України від початку знала як світлі періоди, так і лихоліття. Різні наші сусіди впродовж століть старалися привласнити собі хоч кусник нашої землі.

Скільки разів намагалися заборонити нам розвивати культуру,  вживати рідну мову, нав’язати чужі нам способи мислення та діяння, позбавити наш народ своєї духовної еліти. Скільки воєн перекотилося територією України…Що вже казати про таке страхіття, як Голодомор, а крім цього — послідовне, добре заплановане переслідування на релігійному та національному тлі.

Однак, незважаючи на такі різноманітні, такі чисельно великі втрати, – ми є, говоримо рідною мовою, маємо багату літературу, досягли успіхів у різних ділянках науки та культури, хочемо жити свобідним самостійним життям.

Тому, повторимося, поняття минулого не можна обмежувати тільки помилками, яких було багато. Значно більше було проявів неймовірної духовної сили, яка століттями не давала нам загинути.

Наша програма – іти вперед, не повторювати помилок минувшини, але, усвідомлюючи ту духовну силу нашого народу і нею надихаючись, чинити добро, плекати духовні цінності, шанувати людську гідність, любити свободу.

Кажуть, ми переможемо. Хоч ця фраза тішить наше вухо, вона є виявом небезпечного популізму. Той, хто промовляє її, додаючи ще відповідного емоційного забарвлення, створює в загалу враження великого патріота.

Проте таке висловлювання вкрай небезпечне, бо часто перекреслює раціональну оцінку дійсності: відбирає бажання дальшої боротьби, бо навіщо далі витрачати зусилля, якщо ми все одно переможемо.

Не вважаю себе посідачем пророчого духу, який може майже непомильно твердити, що ми переможемо. Бо трапляються в житті моменти, коли обставини сприятливі, але все закінчується невдачею. Тому я не готовий стати в ряди тих, які, на мою думку, без належних підстав повторюють: переможемо, переможемо…

Натомість, без найменшої крихти сумніву готовий твердити: ми можемо перемогти.

Ми великий, талановитий, працьовитий народ, із великою традицією історично доведеної духовної сили, якої жодне лихо ще не знівечило. Можемо перемогти, якщо будемо старатися, єднатися і працювати, свідомо рухаючись уперед, скріплені таким переконанням, утверджені історичними доказами, свідомі, що стоїмо на раменах великих предків. Можемо перемогти…

Однак залишається одне запитання: у чому полягає наша перемога?

Про це люди мають різні уявлення, які, на жаль, часто є примітивними. Узагальнюючи їх, можна сказати: розтрощити довкола все лихо.

Французький мислитель та письменник Віктор Гюго, спираючись на досвід багатьох століть, з’ясував, що найвища перемога – опанувати самого себе. Отже, перемога, передусім стосується нас самих.

Справді, тривала перемога, яка є завдатком кращого майбутнього, починається в нашому серці. Хочемо йти вперед — живімо, цінуючи понад усе духовні вартості.

Щодня ставаймо кращими людьми, більше свідомими своєї гідності, відповідальності перед іншими, бажання творити і поширювати добро, правду та справедливість.    

Світлої пам’яті патріарх Йосиф Сліпий у своєму глибоко змістовному «Заповіті», звертаючись до нас усіх, висловив подібну думку: «Будьте собою».

Якщо хочемо йти вперед, то наша мета – бути собою.

Ідімо вперед, залишаючи позаду все, що нас принижувало, обтяжувало, вело в царство темряви. Ідімо вперед – у царство світла, до якого нас і всіх людей кличе наш Творець.

Дозвольте закінчити ці міркування поверненням до назви Пастирського послання митрополита Шептицького — «Як будувати рідну хату».

Будувати щось нове — це не просте завдання. Треба хотіти будувати, треба скласти план, треба придбати якісні будівельні матеріали, треба докласти зусиль, щоб кожну частину поставити на властиве місце. Чи ви колись брали участь у спорудженні нової хати?

Характерним для такої ситуації є почуття радості, яке щоразу більше охоплює будівничих. Саме такої радості бажаю вам, шановні, дорогі співвітчизники.

 

Ікони у Бачачі

На Тернопільщіні віряни десятиліттями ходили в одну церкву, а тепер із кулаками кидаються на свого ближнього. Галина Гнатів спеціально приїхала до Києва, аби розповісти про скандал із старовинними святинями, що трусить її рідне місто вже п’ять років, ідеться в сюжеті програми «Гроші». Церква Святого Миколая була побудована у 1610 році. Поруч, у Бучацькому замку, тоді жила та молилася рідна сестра Митрополита Петра Могили Марія. «Там, де жила Марія Могілянка в замку, то вона мала ікону 1610 року. Вона ту ікону подарувала нашій церкві. Тієї ікони тепер нема», — розповідає пані Галина. Мешканка Бучача стверджує, що те, що висить у алтарі церкви, лише копія безцінної пам’ятки. Мовляв, настоятель храму підмінив старовинні ікони та інші церковні коштовності на підробки, а оригінали продав. Журналісти звернулися до відомого фахівця з історичних пам’яток. Михайло Станкевич, доктор мистецтвознавства, викладає у кількох вищих навчальних закладах. Він виріс у Бучачі і написав про нього книгу. Є в ній і про скарби храму Святого Миколая. Читайте також: Грандіозна сенсація: дві українські православні церкви розпочинають переговори щодо об’єднання Вчений каже, що, уважно роздивлячись знімки, він побачив значні розбіжності. Його книжка дедалі більше нагадує перелік зниклих речей. Священик зі свого боку переконує, що всі святині оригінальні, а звинувачення його опонентів — безпідставні фантазії. І рухає ними зовсім не бажання відновити справедливість, а бажання поставити на чолі легендарного храму свою людину. Підтримало священика і його церковне начальство. За зберігання безцінних реліквій мав дбати відділ охорони пам’яток обладмінстрації. Згідно з копією акту обстеження церкви за номером 590 від 17 вересня 2013, живопи і предмети прикладного мистецтва у задовільному стані, потребують часткової реставрації. А от на іншій копії того ж договору, яку зняли в міліції, можна побачити, як відбилися інші аркуші справи. В останьому пункті написано, що живопису, предметів прикладного містецтва, немає. Чи справжні старовинні ікони показують прочанам у Бучачі Чи справжні старовинні ікони показують прочанам у Бучачі Два однакові документи із протилежним змістом. Ті самі печатки, і ті самі підписи. Отже, навіть документи у Тернопільській міліції та обладміністрації суперечать один одному. Журналісти в пошуках правди запросили до скандального храму експертів, які на 12 травня нарешті запланували офіційну експертизу святинь. Якщо ж журналісти зможуть на всю країну показати, що саме міліціонери заберуть на експертизу, це допоможе поставити крапку у п’ятирічному церковному скандалі

Манипуляция с церковной кафедры

Дуже часто християнських служителів звинувачують в маніпуляції людьми. Чудово розуміючи, що християнство володіє внутрішньою силою міняти життя людей, варто визнати, що іноді пастори або проповідники, бажаючи «поліпшити» результат, починають займатися навіюванням.

На думку відомого російського вченого Володимира Бехтерева, існує два види впливу на людину: переконання і навіювання (маніпуляція). Відповідно до цієї теорії, переконання відбувається за рахунок представлених доводів і остаточне рішення приймає сам людина, на яку розраховані ці доводи. Навіювання ж відбувається поза волею людини і засновано на страхах, інстинктах, пристрастях.

Є різні струни душі, зачепивши які, можна маніпулювати людиною. Дослідники, що займалися цим питанням, в порядку убування виділили такі: страх смерті або інстинкт самозбереження; бажання жити комфортно; бажання самореалізації. Уміло граючи на цих людських страхах і бажаннях, можна досить успішно маніпулювати людиною, що іноді і роблять проповідники з кафедр, сподіваюся, підсвідомо.

Наприклад, страх смерті є одним з найсильніших. Якщо проповідник вміло налякає своїх слухачів вічними муками пекла, використавши відповідні візуальні ефекти або музику, то деякі люди будуть готові на все, включаючи покаяння. Однак це не є внутрішнім рішенням бути з Богом і усвідомленням своєї гріховності, це просто інстинкт самозбереження.

Або інший приклад. Кожна людина хоче жити комфортно. Багато проповідники вміло маніпулюють цим бажанням, заохочуючи людей віддавати великі пожертвування в церкву, обіцяючи, що кожен, хто віддасть певну суму Богу, отримає в рази більше.

Дійсно, Бог винагороджує тих, хто жертвує для Нього і Його Царства, але ніде в Біблії не прописаний цей механізм. Іноді, віддаючи Богу гроші, людина отримує винагороду у вигляді зцілених взаємин, іноді Бог не відплачує людині на землі, а нагорода буде тільки на небі. Тобто, якщо маніпуляцією, заснованої на бажанні жити комфортно, змусити людину віддати гроші Богу, не пояснивши йому характер Небесного Отця, то це неминуче призведе до розчарування.

Або ще один прийом маніпуляції, заснованої на бажанні самореалізації. Багато пастори вселяють своїм прихожанам, що вони творці історії і священство царське, і заохочують проголошувати це кожен день. Людина спалахує, але через якийсь час, повертаючись до безперспективною роботі і знімній квартирі, розчаровується в Бозі. Не тому що Бог не захотів його використовувати, а тому що ніхто його не навчив, що для реалізації великих планів потрібно вправлятися в пості та молитві, вникати в себе та на науку, а також виконувати служіння по силам, розвиваючись в цьому.

Варто відзначити, що маніпуляція, на відміну від переконання (або настанови у вченні), може принести дуже швидкі плоди, що і підкуповує служителів. Однак, це як будинок, побудований на піску, швидко, але не міцно. Тільки будинок, заснований на камені, коли вільна воля людини з’єднується з Богом, може встояти.

 

Автор: Маргарита Желновакова, журналіст

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *