Святого Йосифа Обручника, святого Стефана, cвятого Теодора.

Свято святого Йосифа обручника. свято святого Стефана, свято святого Теодора.

Святого Йосифа Обручника

Святий Йосиф був чоловіком Пречистої Діви та опікуном Ісуса Христа; на нього сплила отцівська влада над Бого-Чоловіком. Бо як Чоловік Христос Спаситель нічим не хотів відрізнятися від інших людей, нічим, окрім святости. Він корився владі Матері та опікуна, якого, за прийнятим звичаєм, називав батьком. А якщо Господь Бог прикрасив і збагатив усякими чеснотами ту, яка мала бути і була Матір’ю Його Сина, то, звісно, й опікуна для Нього вибрав мужа найгіднішого і подав йому доброту й усяку чесноту, що відповідала тій великій гідності.

Святе Письмо називає Йосифа “праведним”. “Йосиф, її чоловік, бувши праведний…” (Мт. 1, 19). Коротке слово, але у ньому міститься все, бо ж сповнений чесноти мав бути той, кого Дух Святий називає праведним. Присутність Бога освячує людину. Хто серцем, молитвою завжди прибігає до Ісуса, той постійно поступає у доброму. А що сказати про святого Йосифа, який був найближче до Христа Спасителя, який пестив Його своїми руками і якого сам Ісус назвав батьком? “Чейже цього титулу «батько» не удостоївся ані ангел, ані святий у небі, лишень один Йосиф був так названий” (св. Василій Великий). “Поміж небесними ликами не було нікого, хто смів би Ісуса Христа називати Сином, міг це робити лишень святий Йосиф” (св. Кипріян). “А вже з самої тої гідности зрозуміло, яким чоловіком був святий Йосиф” (св. Вернард).

Святий Йосиф і Пресвята Богородиця з дитятком Ісус

І справді “святий Йосиф заслуговував називатися батьком Ісуса” (св. Єронім), бо “Бог дав йому батьківську любов, турботливість і повагу” (св. Йоан Дамаскин). А якщо після Пречистої Діви Йосиф був найближчий Божому Синові, то і нині він є близько до Його престолу. Пізнаймо, як велика мусить бути його слава і як багато значить його молитва, прохання і покров. Тут, на землі, Христос був йому слухняний, і нині у небі немає прохання, в якому Він відмовив би своєму опікунові.

Святий Йосиф походив з роду Давида. Йосиф є сином Давида не лишень з походження по плоті, але також з наслідування віри і чеснот. Був він чоловіком бідним, теслею, трудом рук заробляв на хліб насущний. Згідно з переданням, святий Йосиф помер ще поки Христос Спаситель розпочав свою прилюдну діяльність, а помер у пізній старості, бо мав уже сто двадцять літ, і був похований у долині Йосафата, поблизу Єрусалиму.

“Свята Церква вірує, що не лишень Богородиця, але і названий батько, опікун Ісуса Христа, зберігав дівицтво усе своє життя” (св. Петро Дамаскин). “Я думаю, що святий Йосиф був найчистіший у дівицтві, найглибший у смиренні, найгарячіший у любові, найревніший у розважанні і що таким він залишається, допомагаючи нам” (св. Вернард). “Йосиф має з Пречистою Дівою, обручницею своєю, спільність дівицтва” (св. Августин). Святий Йосиф є взірцем і образом найліпшого батька родини, мужа й опікуна, взірцем глибокого смирення і послуху Божим наказам.

А свята Церква має у ньому найліпшого заступника і покровителя. Папа Пій IX (1846-1878) на прохання єпископів усього світу оголосив святого Йосифа (8 грудня 1870 р.) покровителем Христової Церкви, а папа Лев ХШ (1878-1903) у своєму посланні від 15 серпня 1887 р. призначив місяць жовтень для особливого почитання святого Йосифа. Є він також покровителем усіх вмираючих, до нього ми повинні звертати всі свої молитви, його повинні ми просити, щоб у годину смерти він заступився за нас, був поряд з нами і дозволив нам побороти всі спокуси, якими диявол спокушатиме нас в останню хвилину нашого життя. На іконах бачимо святого Йосифа з палицею Аарона, що розпустилася цвітом. Це є знаком його невинности і чесноти, а також пригадуванням, що Пречиста Діва, яка через подружжя була довірена його побожній опіці, є тим жезлом, про який говорить пророк Ісая: “І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння”

 

 

Святого апостола, первомученика й архидиякона Стефана

Тропар, глас 4: Подвигом добрим змагався Ти, первомученику Христовий і апостоле,* і нечестя мучителів виявив Ти,* бо, камінням побитий з рук беззаконних,* вінець прийняв Ти з високої десниці* і до Бога взивав Ти, кличучи:* Господи, не постав їм цього гріха.

Кондак, глас 3: Владика вчора до нас у тілі приходив* – а раб днесь із тіла виходив;* учора той, що царює, в тілі родився* – днесь раба камінням побивають.* Задля нього і звершується первомученик і божественний Стефан.

Коли після Зішестя Святого Духа кількість вірних у Єрусалимі стало рости, тоді апостоли, цілковито зайняті навчанням, не могли опікуватися вдовами і сиротами та роздачею милостині. Тож апостоли, як читаємо у Діяннях апостолів: “…прикликали громаду учнів і сказали: «Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова». Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки. І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вель-ми, і велика сила священиків були слухняні вірі. Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Килікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога». І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам». І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.

Святий Стефан

А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини. А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років. Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці. І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків – дванадцять патріярхів. А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом. Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи. Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших; а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа. А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину — сімдесят п’ять душ. От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші. І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі. Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті, аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа. Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили. І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його. Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина. І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах. А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля; і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина. Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли. На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею? Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів. Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного. Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній: Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята. Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. – Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився. Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене. Це той, що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати. Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, кажучи Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося. І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля? Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон. У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив. Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида, що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова. А Соломон збудував Йому дім. Та не в рукотворених проживає Всевишній, як пророк говорить: Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все? Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його». Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога». Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув (Ді. 6, 2 – 7, 60).

Ми навмисно навели цілу промову святого Стефана, щоб показати ту ясність, з якою він кількома словами розповів про діяння народу, аж до часів Мойсея, а також, щоб виявити ту сміливість, з якою мученик картав фарисеїв.

Стефан за походженням був жид, “гарний тілом, у розквіті життя і знаменитий бесідник, він показав вірним, як треба вмирати: коли жиди каменували Божого чоловіка, то він звів очі до неба і молився за своїх мучителів; хто інший забуває про тих, що йому найдорожчі, а той молився за своїх ворогів!” (св. Августин). “Він молився за своїх убивців, і тою молитвою приніс Богу більшу жертву, ніж самою смертю” (св. Григорій Назіянзин). Святий Стефан був першим, який після Зішестя Святого Духа прийняв мученицьку смерть за Христа Спасителя; “якщо мученики можуть чим відрізнятися між собою, то найзнаменитіший буде той, хто перший віддав своє життя за Христа” (св. Августин).

 

Неділя після Різдва Христового

У першу неділю після Різдва Христа Спасителя свята Церква вшановує пам’ять святого пророка Давида, святого праведного Йосифа Обручника і святого Якова, брата Господнього. Оскільки житія святого Йосифа і святого Якова ми вже подали, то зараз подаємо житіє святого Давида, псалмопівця.

Святий Давид Богоотець, пророк і цар Юдейський

Цар Давид був восьмим сином Єссея, мужа з покоління Юди, і мешкав у Вифлеємі. Юний літами, він був великий чеснотами і побожністю. Хоч на око він і не був міцний тілом, однак мав велику силу, бо не раз йому доводилося захищати стада свого батька, які він випасав, від левів і ведмедів. А ще Господь Бог дав йому великий дар укладати пісні і грати на арфі.

Коли Господь Бог відвернув своє лице від першого жидівського царя Саула, то за Божим велінням святий пророк Самуїл помазав молодого літами Давида як знак того, що Господь Бог призначає юнака майбутнім царем свого вибраного народу. Давид і далі пас стадо, аж поки Саул, який тяжко захворів, а в тій хворобі мав приступи великого гніву, почув про Давида і покликав його до свого двору, а юнак грав йому на арфі й утихомирював хворого короля.

Під час війни з филистимлянами Давид повернувся до Вифлеєму. Одного разу батько послав його у табір жидівських військ, що стояли проти филистимлян, бо там були троє братів Давида. Там він почув, як филистимлянський велетень Голіят викликав жидів на двобій, а що ніхто не наважився стати проти нього, то він висміював їх, і навіть хулив Господа Бога. Тоді юний Давид став проти велетня і каменем зі своєї пращі поцілив йому просто у висок, і коли вражений Голіят упав, тоді його власним мечем відтяв йому голову, а филистимляни, коли це побачили, втекли.

Пророк цар Давид

Поширилася слава Давида, та за це зненавидів його Саул і призначив Давида начальником військ, бо думав, що на війні Давид поляже. Але Давид отримував перемогу одну за одною, і народ величав його як свого героя. А Саул хоч дав йому свою доньку Міхаль за жінку, однак ненависть і заздрість не відступили з Саулового серця, і він став переслідувати Давида. Давид змушений був ховатися від царя у лісах, а Саул з військом шукав його й убивав усіх його прихильників. Злоба Саула зворохобила народ і багато мужів прийшли до Давида і вибрали його своїм вождем. Двічі Саул потрапляв у руки Давида, і той міг його полонити або й убити, але чесний Давид не хотів помсти і не чинив Саулові ніякого зла. Тоді Саул пізнав свою несправедливість і розкаявся, та невдовзі став ще гірше переслідувати Давида, так, що той мусив скитатися, і навіть шукати захисту у филистимлян, які помирилися з жидами. Дарма, що вороги, а вони поставили Давида на чолі свого війська, і він ущент розбив амалекитян і прославився ще більше.

Коли Саул помер, Давид оплакував царя і в його пам’ять уклав пісню, а потім повернувся на батьківщину. У Хевроні покоління Юди вибрало Давида своїм царем. Згодом й усі інші покоління визнали його жидівським царем.

Ставши царем, Давид прославив свій народ і себе. Фортецею Сіон в Єрусалимі володіли євусії. Давид цю фортецю відібрав і Єрусалим став його престольним містом. Потім від підкорив филистимлян й обклав їх даниною, поборов моавитян, араміїв і амонітів завоював усю обіцяну землю, аж по ріку Євфрат. Тоді він задумав звести величний храм у Єрусалимі і там помістити скинію завіту, яку з Сіону він перевіз до Єрусалиму. Але Господь Бог через пророка Ната- на заповів йому, що храм побудує його син, і при тій нагоді дав Давидові обітницю, що з його роду вийде Месія, Христос-Спаситель, який має заснувати храм понад усі храми – святу Церкву. І справді, Христос Спаситель по плоті походив з роду Давида. Пізнавши волю Божу, Да-вид не починав будови храму, а збирав золото та дорогоцінності і все, що було потрібне для будови; визначив число священиків і порядок служб і богослужень.

Хоч який чесний був Давид, та однак через людську слабкість він допустився двох тяжких гріхів. І Господь Бог послав до нього пророка Натана, а той виповів йому ті гріхи і заповів Божу кару. А цар Давид, спізнавши свої гріхи, став гірко плакати і почав життя правдивого каяника. І тоді його жаль вилився у пречудесних піснях, які називаємо псалмами. Хто не знає книги, яка називається “Псалтир”? Вона містить 150 псалмів. Слово “псалом” – означає пісня, яку співали під звуки струн. Не всі псалми є творами Давида, але більшість з них уклав саме він. Псалми прославляють Божу велич і досконалість, ці псалми називаються похвальними. Є псалми молитовні, псалми покаянні, а також псалми месіянські, в яких містяться пророцтва про прихід, страсті і Воскресення Христа Спасителя. Усі псалми є ділом богонатхненим, як свідчить сам Ісус Христос (див. Мт. 22, 43), який часто молився словами псалмів. Навіть на хресті Він молився словами двадцять другого псалма: “«Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Бо-же мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»” (Мт. 27, 46) Так само й апостоли часто посилаються на слова псалмів. Жиди у своїх богослуженнях молилися словами псалмів, і апостоли ввели співання псалмів у ранній Церкві, і сьогодні псалми є основою всіх наших богослужень.

Поза церквою псалми є улюбленими молитвами вірних. Давніше Псалтир був у нас свого роду підручником для читання, і всюди, де лиш уміли читати, була та книга. І тепер є у нас пречудесний звичай, що при померлих читається упродовж цілої ночі псалтир.

Хоч як каявся Давив, однак Господь Бог не простив йому дочасної кари. Бо ж у тяжкий гріх упав той, кого Господь Бог наділив усякими ласками і вибрав з-поміж багатьох. Через таку невдячність до Бога росте злоба гріха. А що гріх Давида був так явний, то і явна була кара за нього, щоб народ знав, що Господь Бог не дивиться на людські чини. Так, помер один син Давида, другий допустився плюгавого гріха і за це його вбив рідний брат, а первородний син Давида Авесалом підняв бунт проти батька, і Давид мусив іти на нього війною. Господь Бог покарав злобу злої дитини, військо Авесалома було вщент розбито, а він сам, утікаючи, зачепився волоссям за гілля дуба, і його убив Йоав, воєвода військ Давида.

Гірко плакав Давид над сином і ще більше посвятився молитві, на яку ставав сім разів кожного дня, і вночі молився до Бога. А життя його через гріх, за який він ніс тяжку покуту, було сповнене гризоти і журби. Але все це він переніс у глибокому смиренні і дійшов до незвичайної святости, жив лишень для Бога. Ще за життя наказав він помазати свого сина Соломона на його наслідника і доручив йому будову храму, який Соломон побудував з нечуваною розкішшю і пишнотою. Цар Давид, пророк Божий,і псалмопівець, помер у глибокій старості.

Ми часто згадували в цій книзі про Єрусалим, місто, яке Давид зробив осередком своєї держави, і де син його Соломон побудував славний і величний Господній храм. Єрусалим ставав щораз більшим містом, але й гріхи його росли. Народ забував про Бога, каменем убивав пророків, карою за це стало зруйнування храму і мурів міста, яке учинив Навуходоносор, коли здобув місто. Після повернення жидів з вавилонської неволі храм було відбудовано. Та влада над Єрусалимом постійно була в руках нападників поган, аж щойно в часі народного повстання братів Макавеїв Єрусалим став вільний. Але вже 63 р. до Р. Хр. його захопили римляни і посадили на престолі поганина Ірода Великого. Христос Спаситель, коли після свого урочистого в’їзду на осляті в Єрусалим (Квітна неділя), “побачив місто, він над ним заплакав, кажучи:; «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин»” (Лк. 19, 41-44).

А своїм учням про зруйнування Єрусалиму Спаситель говорив так: “Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, знайте тоді, що його спустошення наблизилось. Тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори, а ті, що будуть у середині міста, нехай вийдуть з нього; ті ж, що будуть на полях, нехай до нього не входять. Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться. Горе вагітним та тим, що грудьми годують, у ті дні! Бо на землі буде нужда велика й гнів проти народу цього. Вони поляжуть від леза меча й підуть у неволю поміж усі народи. Єрусалим топтатимуть погани, поки не закінчиться час поган. І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили” (Лк. 21, 20-26).

У 70 р. після Р. Хр. Тит каменя на камені не залишив від міста. У 130 р. римляни хотіли зробити з Єрусалиму чисто поганське місто і це викликало повстання жидівського народу у 132-136 рр. Усе закінчилося тим, що навіть місце, де був Єрусалим, римляни переорали і заклали нове місто, що називалося Елія Капітоліна, до якого жидам під карою смерти вхід був заборонений. Щойно Костянтин Великий повернув стару назву Єрусалим і підніс місто, побудувавши величаві храми. Але 614 р. Єрусалим зайняли араби, і назвали “Аль-Кудс” (святість) Аж щойно під час хрестових походів у святу землю християни 1099 р. стали під Єрусалимом. А коли з одної гори вони вперше побачили те місто, то всі зі сльозами радости цілували ту землю, освячену життям і наукою Христа Спасителя. 15 липня Єрусалим було здобуто, а королем проголосили Готфрида з Бульону.

У 1187 р. султан Саладін відібрав у християн Єрусалим. Та християни ще раз, у 1229 р., повернули собі місто, зробив це цісар Фридерик II, однак уже 1244 р. Єрусалим захопили турки. Ось така то доля міста, яке каменувало своїх пророків, а свого Бога розіп’яло на хресті

 

Святого преподобномученика та ісповідника Теодора і брата його, преподобного Теофана, начертаних

Тропар, гл. 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* монахів богонатхненна прикрасо, Теодоре премудрий,* ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, гл. 3: Устами дерзновенними був ти, гординю мучителя велемудро посоромив терпінням страждань твоїх. Вражений бо бувши в лице, Теодоре, за ікону Христову прецінну, звістив ти почитати і славити їх, просячи нам великої милості.

Святі Теодор і Теофан були синами святого Йони пресвітера (житіє його див. 22 вересня). Вони обидва прийняли монаше життя в монастирі святого Сави в Єрусалимі, а згодом, осягнувши досконалість, були висвячені на священиків. Коли безбожний Лев Вірменин став переслідувати вірних, які почитали ікони, тоді святі брати пішли до Царгорода і там перед імператором боронили Христову віру. За це їх жорстоко побили у кинули до в’язниці в Понті, і лиш після смерти лукавого імператора повернулися до Царгорода. Однак за ревність у наверненні іконоборців їх знову кинули до в’язниці. Імператор Теофіл, безбожний єретик, наказав їх жорстоко мучити, а потім замкнути у в’язниці на острові Афусія. Через два роки їх поставили перед імператором, роздягли і били по лиці, по плечах і грудях, а вони голосно молилися до Господа Бога і Богородиці. Під кінець на лицях їх вирізали на шкірі такі рядки:

Святий Теодор

Всім, хто приходить до того града, де ж ноги Божі стояли, / Подаючи світові відраду. / Там і ції себе показали, блуду посудини погані. / І коли були великим гріхам віддані, невірними були розбещені уди. / Як злодії, звідти вигнані. / Вони ж до царського тут граду приставши, не перестали зло чинити всюди. / Тим знаменням їм лиця начертавши, прогнали знову злих зле і звідусюди.”

До такого звірства опустився імператор, який називав себе християнином. Святого Теодора замкнули у в’язниці в Апамеї Витинській, де він помер від ран на сам празник святого первомученика Стефана, у 833 р. Святий Теофан уклав пісню, в якій прославив подвиги свого брата. За правління Михаїла III (840-867) святого Теофана відпустили на волю і поставили єпископом Нікеї. Він уклав багато канонів, серед інших канон на честь відновлення почитання ікон, пам’ять якого Христова Церква вшановує в першу неділю Великого посту, у Неділю православ’я.

Мощі священномученика Теодора перенесли до Халкедону і вони спочивають у монастирі, який було побудовано з цією метою

Святий Феофан

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *