25 жовтня — день військового капелана.

25 жовтня в Україні відзначають День військогового капелана.

Капелан (від лат. capellanus) або військовий священник — у християнських церквах та деяких інших релігійних організаціях різних держав світу це представник духовенства, якому на постійних засадах доручається пастирська опіка над якоюсь спільнотою або особливою групою вірних, наприклад:

Знак Департаменту Патріаршої Курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур

  • військовий священник в армії (посада, прирівняна до заступника командира полку або батальйону, якому надається особистий озброєний ад’ютант). Відповідальний за виховання солдатів, матросів, офіцерів та їхніх родин. У його функції входить богослужіння серед військовослужбовців, контроль за їх моральним станом, відспівування померлих (загиблих) тощо.
  • священник у поліції (пенітенціарних установ), у пожежній охороні, лікарні (шпиталі), гауптвахті та в інших установах.
  • священник, закріплений за якоюсь громадською (мирянською) організацією, який періодично здійснює відправи, сповідь, надає духовну опіку членам організації.
  • священник при каплиці (капелі) чи домашній церкві, а також помічник парафіяльного священника (приходський вікарій).

Звідси є слово капеланство — термін, що походить від слова капелан і означає службу капелана, таке історичне явище, інститут духівників у суспільстві тощо. Бере свій початок із IV століття. Покровителем капеланів є святий Мартин Турський.

Зараз в Українській армії більшість капеланів є з Православної Церкви України, керує ними Синодальне управління військового духовенства (СУВД), також є капелани з УГКЦ та Перший український батальйон військових капеланів від протестантських пасторів.

 

Капеланство в православ’ї

Згідно канонів Православної церкви військовий священник не може брати до рук зброю з метою виконання бойових задач. Винятком є душпастирська мета, допомога воїну, який потрапив у стресову ситуацію, аби він не наробив шкоди ні собі, ні іншим воїнам. Для священників в східно-християнській традиції є абсолютно неприпустимим носіння зброї і застосування сили. Про це свідчить в «Алексіаді» Анна Комніна: «Уявлення про священнослужителів у нас зовсім інше, ніж у латинян. Ми керуємося канонами, законами і євангельської догмою: Не торкайся, не кричи, ані рухай, бо ти священнослужитель (пор. Кол. 2:21). Але варвар-латинянин робить службу, тримаючи щит у лівій руці і потрясаючи списом у правій, він причащає Тіла і Крові Господньої, дивлячись на вбивство, і сам стає чоловіком крові, як в псалмі Давида (Пс. 25:9). Такі ці варвари, однаково віддані і Богу і війні»[2]. Були і винятки з правил. Наприклад, єпископи в Чорногорії були одночасно і князями й тому брали участь у військових діях зі зброєю в руках. Але в цілому для Східної Церкви це не характерно[3].

  • 27 апостольське правило забороняє священнику піднімати руку на людину. Кожен священник, який наважився вдарити «вірного чи невірного» підлягає позбавлення сану. «Бо Господь аж ніяк нас цьому не вчив: навпаки — Сам бувши битим, не завдавав ударів, докорів, не докоряв взаємно, страждаючи, не погрожував».
  • 9 правило Двократного собору підтверджує цю ж норму і додає, позбавлення сану підлягає не лише той священник, який побив когось «власноруч», але і той, який наказав комусь іншому вчинити «катування до жорстокості і до смерті»,

Про правила стосовно священиків, які вчинили вбивство:

  • 5 правило Григорія Нісського говорить про те, що той, хто скоїв навіть мимовільне вбивство не може бути рукопокладений на священника. Зонара у тлумаченні на це правило додає, що священник, який здійснив навіть мимовільне вбивство, підлягає виверженню з сану.
  • 55 правило Василя Великого свідчить, що священник, який вбив когось в цілях самооборони, також підлягає позбавлення сану.

«У нас був випадок, – розповідає владика Іоан (Яременко), – коли необстріляний воїн у стресовому стані після першого бою нікого до себе не підпускав і погрожував, що усіх розстріляє. До нього вдалося підійти лише капелану. Він заспокоїв солдата і забрав зброю».

Зброя сама по собі не є злом, не є скверною. Вона використовується для захисту Батьківщини. Є чин освячення зброї, якою захищають Батьківщину. Цей чин ще з древності прописаний в богослужбових книгах православної церкви.

Капеланство в католицизмі

Наприкінці XI століття біля стін Константинополя з’явилися перші загони хрестоносців, серед яких були в тому числі і озброєні священники, це сильно здивувало греків.

 

Термін «капелан» виник за часів життя святого Мартина (архієпископ міста Тур 317–397), коли він був офіцером на військовій службі в Галлії. Побачивши жебрака, котрий не мав вбрання прикритися від холоду, Мартин розірвав надвоє свій військовий плащ «капу»  і одну половину віддав жебракові. Цей жебрак явився йому уві сні в образі Ісуса Христа. Після чого друга половина капи св. Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою», а священника, який служив у цьому храмі, почали називати «капеланус» лат. capellanus (капелан).

 

Святий Мартин і жебрак

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *