Святий Борис і Гліб.

Борис і Гліб — одні з перших святих, канонізованих руською церквою, молодші сини Володимира Святославича.

Святі мученики і князі Борис і Гліб

Незабаром після смерті їхнього батька в 1015 році вони обидва були вбиті, згідно з літописом, своїм старшим братом Святополком. Борис загинув на річці Альті 24 липня, а Гліб 5 вересня біля Смоленська. У результаті чотирирічної війни Святополк був переможений своїм молодшим братом Ярославом Мудрим. Очевидно, при Ярославі і була почата перша спроба канонізації святих братів. Тоді ж почали складатися перші оповідання про їхню загибель.

До часів Ярослава відноситься виникнення місцевого культу Бориса і Гліба у Вишгороді, де вони були поховані. Перенесення мощів Бориса і Гліба до нового храму синами Ярослава 20 травня 1072 року вважається моментом їхньої остаточної канонізації. Дати їхньої пам’яті, 24 липня, а пізніше і 2 травня (день другого перенесення мощів у 1115 р.), стають руськими святами. Спочатку їх шанували як цілителів, але дуже незабаром Борис і Гліб стають заступниками всіх руських князів як їхні святі родичі. Вони — помічники в битвах, їхнім ім’ям закликають до єдності Русі, до припинення міжусобних воєн.

 

Святі Борис і Гліб

У людському житті все має свою основу, свій фундамент, або, як говорили в давнину – стовп на основі істини. Фундамент, або основа православної Церкви закладалися більше як тисячу літ тому. І як тільки ми звернемо свій мисленний погляд до цього далекого нашого минулого, то відразу ж перед нами постануть дві «світлі зорі», що з-поза ранку сходять і сяють (вислів преп. Нестора Літописця), святі благовірні князі-мученики Борис і Гліб.

Святі мученики Борис і Гліб, пам’ять яких Православна Церква вшановує 6 серпня, були синами рівноапостольного князя Володимира. Мати їхня родом з Болгарії. Діти її втішалися особливою любов’ю великого князя. Коли Володимир охрестився сам і охрестив свою родину, Борис був ще отроком. У святому хрещенні його було названо Романом, а молодшого його брата Гліба – Давидом.

Чому ж так яскраво сяє їх подвиг, чому такі близькі вони серцю кожного православного віруючого християнина? Що ж особливого, визначного зробили ці юнаки, чим так прославили себе? Відповідь проста і, в той самий час, страшна – вони були невинно вбиті. І вбиті, при тому, не ідолопоклонниками за сповідання віри в Христа, а рідним братом, який також вважав себе за християнина.

Тисячу літ не меркне яскраве світло їхнього подвигу. Тисячу літ їх пам’ять огорнута невичерпною любов’ю і теплом віруючих сердець. У їх пам’ять зводилися храми і монастирі, їх іменами називалися міста і села.

Цей час був початком історії Київської держави, зорею народження Церкви Христової в Русі-Україні.

Принісши на Русь християнство з Візантії, мудрий князь Володимир щиро дбав про те, щоб віра Христова мала освічених пастирів і проповідників. Тому відразу після хрещення Русі св. Володимир наказав «кращим людям» віддавати дітей не просто вчити грамоти, а впроваджувати «книжное наученіє». Серед цих дітей, без сумніву, були і сини Володимира.

Святий Володимир, син Святослава, внук Ігоря, який просвітив святим хрещенням усю Русь-Україну, мав 12 синів (від різних дружин). Старшим сином був Вишеслав (помер при житті батька в 1010 році), другим – Ізяслав, а третім Святополк. Від княгині Рогніди було четверо синів: Ізяслав, Мстислав, Ярослав і Всеволод. Від дружини-чешки – Вишеслав, і ще від іншої дружини – Святослав і Мстислав, а від болгарки – Борис і Гліб. У домі свого батька після його хрещення брати одержали вже християнське виховання, звичайно, майбутніх князів навчали і ратної справи. Знаємо, що князь Борис був воєводою, його любили підлеглі дружинники, але насамперед він був вихований і засвоїв високі ідеали християнської моралі.

Серед усіх синів Володимира молодші діти виростали особливо послушними і смиренними. Борисові навіть надали ім’я «блаженний і скоропослушний». Саме ця риса характеру в поєднанні з глибокою і чистою вірою породила особливу любов між молодшими братами і батьком. «Розділені тілесами і поєднані душею», «чесна двоїця», «до батька благочестивою любовію пов’язана», – так говорить про любов між братами Борисом і Глібом їх сучасник митрополит Іоан. Навіть княжі уділи батько їм виділив так, щоб вони були поряд. Борисові дав Ростов, а Глібові Муром. Та навіть після виїзду з Києва брати часто бували в домі свого батька, якого щиро любили і шанували.

Минуло 28 літ після Хрещення Руси-України. Великого князя Володимира постигла зла недуга. Князь Борис відразу прибув до хворого батька. У цей самий час надійшла страшна звістка про наступ печенігів на Русь. У Києві на той час було двоє синів хворого князя Володимира – старший Святополк і улюбленець батька Борис. Його і послав князь Володимир зі своєю дружиною проти ворогів. Та старший син Святополк, людина горда і жорстока, розуміючи наближення кончини батька, задумав здійснити своє давнє бажання – захопити престол у Києві, а, щоб позбутися можливого суперника в особі Бориса, наважився підступно вбити його.

Святий Борис і Гліб

Численна дружина князя Володимира, очолювана князем Борисом, обстеживши кордони і, не знайшовши орд печенігів, поверталася до Києва. Князь Борис тішив себе надією скоро побачити батька, але старому князеві погіршало, і 15 липня 1015 року він помер у своєму підміському селі Берестові. Святополк, приховуючи від Бориса звістку про смерть батька, сам таємно похоронив його, а для киян заклав великий бенкет і обдаровував їх подарунками. Проте кияни були холодні до Святополка, вони не любили його за розгульне життя і нестримувану вдачу. Вони чекали: у Київ їде князь Борис, дружина і ополчення, брати і сини киян. Ніхто не сумнівався, що Борис прожене Святополка із Києва.

І ось тут починається драма, нечувана до цього часу на Русі. Святополк, як говорить «Повість временних літ», «задумав беззаконну річ», «прийнявши гадку Каїнову». Не маючи надії на киян, Святополк у сусідньому Вишгороді знайшов людей, які погодилися виконати чорний його задум.

Князь Борис наближався до Києва. Звістку про смерть батька він одержав, коли з дружиною прийшов до ріки Альти, що на південний захід від Києва впадає в Трубіж. Ця звістка завдала князю Борисові великого горя : «І плакав він по батькові гірко, і любив його батько більше за всіх».

Він не мав задумів посісти великокняжий київський престол, але розумів і почував, що по смерті батька настає для нього час великих випробувань. Втягнутий поза своєю волею у вир політичних пристрастей, він вирішив протиставити цим зрадливим і згубним вчинкам і замірам світу цього тишу свого серця, відданого Господеві.

Святополк, нечесно обійнявши княжий престол у Києві, прибув вночі у Вишгород, прикликав боярина Путшу та вишгородських мужів, і сказав їм: «Йдіть таємно, найдіть брата мого Бориса та, підібравши час, вбийте його». Таку нечестиву річ вчинив Святополк, який, подібно до Каїна, замислив вбити всіх спадкоємців батька свого і самому обійняти всю владу.

Мужні ратники з дружини князя Володимира любили і князя Бориса, вони прийшли до нього і сказали: «Ось у тебе дружина батьківська і військо, піди, сядь у Києві на батьківському престолі». Однак князь Борис відхилив пораду дружини: «Не підніму я руки на брата свого старшого». Почувши це, воїни розійшлися від нього, а Борис лишився стояти з самим тільки слугами своїми, як зазначає літописець.

Минув тиждень по смерті рівноап. кн. Володимира. Увечері в суботу князь Борис звелів священикові своєму правити вечірню, а зранку, коли вбивці, підіслані Святополком, прийшли до його стану і почули, що князь зі священиком співає утреню, не наважилися напасти на нього під час молитви.

Святий Борис і Гліб

Коли скінчилася утреня, князь Борис, помолившись, пішов до свого шатра. Тоді вбивці, іззовні, через намет, прокололи князя списами, загорнули його в шатрову тканину і повезли. Але і тоді Борис ще був живий. Та за наказом Святополка варяги пробили серце страждальцеві. Тіло святого було привезене до

Вишгорода, де поховали його в церкві св. Василія, яку збудував ще князь Володимир.

Злочинно вбивши князя Бориса, Святополк вирішує: «Ізобію всю братію свою і прийму власть руськую єдин». Він, під видуманою причиною, ще від імені давно померлого батька, закликав князя Гліба негайно прибути до Києва. Довгу путь із Смоленська до Києва юний князь Гліб мав вершити Дніпром у човні. Але тут, у передмісті Смоленська, чекали на нього послані Святополком воїни. Убивці князя Гліба наказали власному його кухареві сповнити страшний злочин. І цей, окаянний кухар, на ім’я Торчин, витягнув свій ніж, став на коліна, взяв святого Гліба за голову і перерізав горло блаженному, як агнцеві.

Тіло св. князя Гліба згодом урочисто привезли до Вишгорода, де поклали поряд з тілом св. Бориса.

Дивна звістка, яка не уміщалася в людську свідомість, пронеслася по містах і селах Русі. Князь Борис, богатир, хоробрий ратник, син Володимирів, не тільки відмовляється від престолу на користь старшого брата, але, маючи в руках могутнє військо, добровільно дає себе на заколення, прощаючи всім, посилаючи мир вбивцям! Брат його, дитя невинне, князь Гліб, маючи також біля себе військову потугу, сам пливе назустріч смерті. Кращі діти Володимирові, цвіт Русі… Вони явили світові, що влада, слава, — усе це нічого не варте перед великими словами Спасителя: «Отче, прости їм, бо не відають вони, що творять». Вільне віддання себе на смерть свідчить про свідому самопожертву заради єдності Батьківщини.

1020 року князів-братів Бориса і Гліба було причислено до сонму святих. Канонізація святих Бориса і Гліба знайшла величезну підтримку по всій Русі- Україні, а також за межами Київської держави – у Візантійській імперії, Болгарії, Вірменії. А подвиг св. кн. Бориса і Гліба був сприйнятий всією хрещеною Руссю як рішучий осуд князівської зажерливості та усобиць.

 

митр. прот. Ігор Бурмило

 

Житіє

Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні – Роман і Давид) – перші руські святі, канонізовані як Руською, так і Константинопольською Церквою. Вони були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира (+15 липня 1015). Народившись незадовго до Хрещення Русі, святі брати були виховані в християнському благочесті. Старший з братів – Борис отримав гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис набрав гаряче бажання наслідувати подвигу угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.

Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом з братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богу. Обидва брати відрізнялися милосердям і сердечною добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.


Мініатюри із Сільвестрівського збірника (XIV ст.) 1. Борис і Гліб удостоюються Іісусом Христом мученицьких вінців 2. Борис йде на печенігів

Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок Ростов. Керуючи своїм князівством, він проявив мудрість і лагідність, піклуючись перш за все про насадження Православної віри і затвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Коли сталась смерть рівноапостольного князя Володимира, старший син його Святополк, який був на той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис в цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, ймовірно, вони злякалися його і пішли в степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Дружина умовляла його піти до Киэва і зайняти великокняжий престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобної чвари, розпустив своє військо: «Не підніму руки на брата свого, та ще на старшого мене, якого мені слід вважати за батька!»

Однак підступний і владний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно мученикам перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці напали на нього, коли він молився за утренею в недільний день 24 липня 1015 року в своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету до князя і пронизали його списами. Улюблений слуга святого князя Бориса – Георгій Угрин (родом угорець) кинувся на захист пана і негайно був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він став гаряче молитися, а потім звернувся до вбивць: «Підходьте, браття, закінчите службу свою, і нехай буде мир братові Святополку і вам». Тоді один з них підійшов і пронизав його списом. Слуги Святополка повезли тіло Бориса в Київ, по дорозі їм попалися назустріч два варяги, які були надіслані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча і ледве дихав. Тоді один з них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгорода і поклали в храмі в ім’я святого Василія Великого.

Після цього Святополк настільки ж віроломно умертвив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його уділу – Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба по дорозі. Князь Гліб уже знав про смерть батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війну з братом. Зустріч святого Гліба з убивцями сталася в гирлі річки Смядині, неподалік від Смоленська.

Свої життя страстотерпці поклали на вівтар братньої любові

У чому ж полягав подвиг святих благовірних князів Бориса і Гліба? Який сенс в тому, щоб ось так – без опору загинути від рук убивць?

Життя святих страстотерпців були принесені в жертву основному християнському благодіянню – любові. «Як хто скаже:«Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той брехун» (1 Ін. 4, 20). Святі брати зробили те, що було ще новим і незрозуміло для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти – вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті. «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі вбити не можуть» (Мф. 10, 28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві. «Річ у тім, браття, – зауважує преподобний Нестор Літописець, – як висока покірність старшому братові? Якби вони спротивились, то навряд чи б спромоглися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, хто не кориться старшим і за опір їм бувають вбитими. Але вони не уподібнюються благодаті, якій удостоїлися ці святі».

Благовірні князі-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбному тирану: «Мені помста належить і аз воздам» (Рим. 12, 19).

У 1019 році князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, названий руським народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і спочинку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.

Чудеса, явлені святими Борисом та Глібом 

Святі Борис і Гліб

«З того часу, – пише літописець, – затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, стала тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князі-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони – особливі покровителі, захисники Руської землі. Відомо багато випадків їх явлень у важкі часи, наприклад, – святому Олександру Невському напередодні Льодового побоїща (1242), великому князю Димитрію Донському в день Куликівської битви (1380). Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, незабаром після їх смерті. Служба святим була складена митрополитом Київським Іоанном I (1008-1035).

Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, які протягом 4 років не були похованими, і зробив їх поховання в Вишгороді, в храмі в ім’я святого Василія Великого, поруч з мощами святого князя Бориса. Через деякий час храм цей згорів, мощі ж залишилися неушкоджені, і від них відбувалося багато чудес. Один варяг неблагоговійно став на могилу святих братів, і раптово вийшло полум’я і обпалило йому ноги. Від мощей святих князів отримав зцілення кульгавий юнак, син жителя Вишгорода: святі Борис і Гліб з’явились отроку уві сні і осяяли хрестом хвору ногу. Хлопчик прокинувся від сну і встав абсолютно здоровим. Благовірний князь Ярослав Мудрий побудував на цьому місці кам’яний п’ятиглавий храм, який був освячений 24 липня 1026 митрополитом Київським Іоанном із собором духовенства. Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах Православної Церкви.

Вервичка до Матері Божої Неустанної Помочі

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *